Цікаві способи розвитку уяви дитини

Уява... Саме слово, здається, променіє безліччю можливостей. При одному лише його згадуванні ми відразу починаємо думати про дитячу енергію та спонтанність, яких так не вистачає більшості з нас, дорослих. Ми знаємо, що повинні розвивати уяву дитини, але в нашому житті, переповненому турботами, часто не вистачає місця для творчості, не пов'язаної з роботою. Школа теж часто не знає, який підхід необхідний до цього не зовсім матеріального поняття.

Батьки та вчителі, як правило, вітають ідею розвитку дитячої фантазії. Але коли їм ставлять запитання, скільки часу вони готові виділити на це заняття, їхнє ставлення зазвичай змінюється. Безсумнівно, уява – це те, що всі ми повинні схвалювати. Фахівці в галузі дитячого розвитку одностайно відзначають переваги здорової уяви. Дитина з багатою фантазією й уявою щасливіше, вона більш уважна, уміє краще справлятися з різними життєвими перипетіями та з більшою часткою ймовірності виростає врівноваженою, спокійною дорослою людиною.

Уява допомагає дітям розвивати творчі здібності. А це означає, що діти з багатою фантазією виростають творчими особистостями.

Творчі здібності людей проявляються не тільки в мистецтві. Керівники великих компаній і політичні лідери теж отримують користь від уміння мислити креативно, це допомагає їм розглядати питання з різних перспектив і точок зору та знаходити рішення, які можуть не помічати інші люди. Навички вирішення проблем, інноваційне мислення розвиваються завдяки силі уяви.

Як батьки можуть розвивати цю здатність у дітей? Почніть з основ.

Основи

·         Розповідайте історії та казки. Для цього вам не потрібні гарно ілюстровані книги та відеоматеріали. Зв'язок між батьками й дитиною, який виникає в результаті цікавих оповідань, повертає нас до архетипу всієї освіти, усіх людських стосунків, коли старше покоління передає свою мудрість наступному, молодшому поколінню. Розповідь цілком може стати основою для розвитку уяви, батьки можуть щодня найрізноманітнішими способами розповідати історії дітям, навіть протягом коротких проміжків часу.

·         Займайтесь мистецтвом. Малюйте, розмальовуйте, ліпіть, будуйте. Тактильні відчуття дуже важливі, як і надання дітям свободи творчого самовираження – не примушуйте їх називати сонцем жовту пляму на аркуші.

·         Використовуйте природні або звичайні матеріали. Контакт дітей із природними матеріалами неминуче надихає їхню уяву. Як і гра з багатоваріантними іграшками й сумішами – такими як кубики або пісок – тобто тими, які дають нескінченні можливості для використання.

·         Культивуйте почуття внутрішнього простору. Батьки повинні оберігати дітей, особливо найменших, від впливу занадто великої кількості образів із засобів масової інформації, чи це телебачення, фільми чи Інтернет. Ми повинні зберегти в дітей достатню кількість внутрішнього простору для створення власних картинок, власного бачення. На жаль, ми часто виховуємо дітей не творцями, а споживачами.

Заняття

Коли ви оволодієте описаними вище інструментами розвитку дитячої уяви, почніть практикувати наступні десять занять. Уважайте їх трампліном – ви можете придумати стільки цікавих ігор і занять на розвиток фантазії дитини, скільки дозволить вам власна уява.

1. Неляльковий театр. Зберіть коробку різноманітних предметів домашнього вжитку – друшляк, коробку з-під взуття, паперові стаканчики, ліхтарик, усе, що завгодно, головне, щоб ці предмети не були гострими або крихкими, – і попросіть дитину розіграти лялькову виставу, використовуючи ці предмети як «ляльок-маріонеток». Ви здивуєтеся тому, яких істот і персонажів придумає ваш малюк.

2. Незвичайне фото. Пошукайте в ящиках старі, нікому не потрібні фотографії – ті, на яких члени вашої родини моргнули або просто невдало вийшли, – і попросіть дитину розрізати їх на шматочки різних розмірів. Потім приготуйте клей, картон і фломастери й попросіть малюка скласти з випадкових фрагментів осіб і частин тіла нових людей або створити фантастичну картину. Ви можете запропонувати дитині загальну ідею картини, наприклад, це може бути космічний простір або середньовічний замок, але саму картину дитина повинна створити самостійно.

3. Розповідь про природу. Візьміть пакет і рушайте з дитиною на прогулянку. Постарайтеся зібрати мінімум десять різних предметів (тільки один листок, один камінчик тощо). Коли ви повернетесь додому, попросіть дитину придумати про них розповідь. Для цього вона повинна опускати руку в пакет і в міру розвитку сюжету діставати з нього по одному зібраному предмету, кожний з яких буде надихати її на продовження історії.

4. Велика коробка. Чи знаєте ви відому історію про те, як одна дитина отримала в подарунок на день народження велику іграшку й у результаті почала гратися коробкою з-під неї? Зробіть своїй дитині послугу: викиньте іграшку й відразу подаруйте коробку. Знайдіть найближчий магазин побутової техніки або купіть велику коробку розміром із шафу для одягу в магазині товарів для переїзду. Поставте коробку на відкрите місце в будинку, і нехай ваша дитина вирішить, чим вона повинна стати – будиночком, печерою, капсулою (машиною) часу. Дайте малюкові великі фломастери для прикраси коробки й допоможіть йому вирізати вікна або інші отвори за його бажанням.

5. Малюємо монстра. Це групове заняття. Кожний учасник гри малює голову й шию уявної істоти у верхній частині чистого аркуша паперу. Потім учасник згортає свій малюнок так, щоб видно було тільки основу шиї, і передає згорнутий аркуш паперу учаснику зліва від себе. Той малює на листку, який щойно отримав, тулуб з руками. Після цього учасники знову згортають малюнки так, щоб видно було лише основу тулуба, і знову передають їх гравцям зліва від себе. На наступному етапі гри художники малюють нижні частини істоти, включаючи ноги. Коли всі частини тіла будуть намальовані, учасники розгортають аркуші паперу й милуються спільно намальованими монстрами.

6. Історії картин. Рушайте в художню галерею й зупиніться в одному із залів. Станьте в середині зала й попросіть дитину вибрати картину, яка подобається їй найбільше (тобто вибрати потрібно з великої відстані). Потім підійдіть ближче й уважно розгляньте вибрану дитиною картину. Попросіть її придумати й розповісти історію про те, що вона бачить. Допомагайте їй, ставте відкриті запитання. Потім виберіть разом з дитиною інший твір мистецтва й попросіть її придумати історію, яка зв'язала б вибрану картину з попередньою.

7. Гра із шухлядою для непотрібного мотлоху. У кожній родині є одна або кілька шухляд, в яких зберігається різний непотріб. Попросіть дитину покопатись в одній з них і вибрати з десяток найдивніших, непотрібних на вигляд невеликих предметів і різних частин: чим складніше здогадатись, де використовувалися ці предмети або частиною яких інструментів вони були раніше, тим краще. Візьміть великий аркуш картону або ватману, фломастери та гральні кубики й попросіть дитину придумати гру з використанням усіх знайдених нею предметів і частин. Потім зіграйте в цю гру разом.

8. Малювання без пензлика. Хто завгодно може малювати пензликом. А ось для цього заняття вам треба знайти в домі предмети, які можуть замінити дитині звичний пензлик для малювання. Для цього можуть підійти волосінь, шматок губки, поламані олівці, гумки, стрічки, яблука, розрізані навпіл, або навіть поламана фігурка солдатика чи лялька. Розстеліть газету на столі чи на підлозі, розмістіть на газеті фарби в невеликих чашах або блюдцях, дайте дитині великий аркуш паперу (мінімум формату А3) і стежте за польотом її фантазії.

9. Повторне відкриття Сонячної системи. Назви планет Сонячної системи, які ми використовуємо, з'явились у стародавні часи, вони пов'язують видимий рух планет у небі з легендами та історіями про богів, на честь яких були названі ці небесні тіла. Попросіть дитину перейменувати планети за іншим принципом. Які назви вона б дала планетам Сонячної системи, якби в неї з'явилась така можливість? І чому?

10. Приховані історії. Попросіть дитину за п'ятнадцять хвилин знайти в домі три предмети, яких вона раніше не помічала взагалі або на які не звертала особливої уваги. Ці предмети повинні перебувати в кімнаті спільного користування, а не у спальні, не повинні бути крихкими. Коли відведений час закінчиться, попросіть дитину показати вам знайдені нею предмети по одному. Ваше завдання полягає в тому, щоб розповісти їй історію про кожний предмет: звідки він узявся, хто приніс його в дім, де ви його роздобули, чому ви його зберігаєте та про все, що пов'язано з цим предметом і може спасти вам на думку. Розкажіть історії всіх трьох предметів, а потім попросіть малюка придумати історію – усно або в картинках, – яка пов'язала б їх один з одним.

6 ПРАВИЛ БАТЬКАМ МАЙБУТНЬОГО ПЕРШОКЛАСНИКА

Ці 6 порад  допоможуть полегшити адаптаційний період першокласника в школі, а також підкажуть батькам правильну лінію поведінки на цьому новому етапі життя.

1. Зберігайте спокій і впевненість в тому, що все буде добре. Звичайно, кожна мама чи тато хвилюються за свою дитину, особливо в такий відповідальний момент – перший раз в перший клас. Але пам’ятайте, що саме своїм настроєм і своїми думками, ми формуємо у дитини установку на майбутнє навчання в школі. Тому намагайтесь продемонструвати дитині свою впевненість в тому, що все буде добре, свій спокій і віру в сина/дочку. Ні в якому разі не лякайте дитину школою, стримуйте свої побоювання і острахи. Просто вірте в свою дитину і сприймайте її такою, як вона є.
2. Формуйте позитивне ставлення до школи і вчителів, але водночас будьте чесними. Не варто ідеалізувати школу, говорячи, що там буде безмежно весело, цікаво, захоплююче. Слід говорити правду про можливі труднощі, про необхідність слухати вчителя, виконувати інструкції, які інколи не подобаються. Але обов’язково переконуйте дитину в тому, що все буде добре, що вона справиться, зможе знайти те, що їй до душі, знайде друзів і отримає радість від пізнання нового.
3. Завжди позитивно відзивайтеся про школу і вчителів. Діти в такому віці все ще дуже залежні від батьківської думки. Вони складають свою думку, своє враження про щось нове (в даному випадку про школу) на основі висловлювань і ставлень батьків. Тому, якщо ви хочете, щоб вчитель став авторитетом для вашого першокласника, ніколи не говоріть поганого про нього при дитині. Це сприятиме гарній поведінці дитини в школі і додасть мотивації до навчання.
4. Уникайте додаткових стресів і навантажень. Ніколи не відправляйте дитину одночасно в перший клас і якусь секцію або гурток. Початок навчання у школі і так є серйозним стресом для 6-7-річних дітей. Тому, якщо заняття спортом і музикою здаються вам необхідною частиною виховання вашої дитини, почніть водити її туди за рік до початку навчання або після того, як диина адаптується. Повноцінний відпочинок на цьому етапі дуже важливий. Тому нехай дитина проводить більше вільного часу на свіжому повітрі, граючись з друзями.
5. Слідкуйте за режимом дня і повноцінним харчуванням. Розпорядок дня, який не змінюється, допоможе дитині швидше адаптуватися до нових умов. Якщо ваш першокласник – шестирічка, то бажаний і денний сон хоча б на одну годину. Особливо зверніть увагу на харчування дитини. У її раціоні повинні бути присутніми білки (м’ясо, риба, сир, яйця), молочні продукти, вершкове і рослинне масло, свіжі овочі і фрукти, соки. Організм зараз як ніколи потребує додаткової енергії, адже справитися і пристосуватися до нових умов – досить серйозне завдання.
6. Будьте особливо уважними до почуттів дитини в перші місяці. Не пропускайте труднощі, які можливо, виникнуть у дитини. Слухайте сина/дочку, говоріть про школу, про події, про почуття. Намагайтеся разом знаходити шляхи, розповідайте про себе в шкільні роки. Будьте з дитиною більш терплячими і чуйними, щоб вона відчувала спокій і підтримку вдома.

Завдання дітям для навчання відповідальності

Багато дітей сьогодні живуть життям прав – їхні домашні обов'язки не позначені й, відповідно, про їх виконання не питають. Здебільшого це відбувається тому, що батькам іноді набагато легше зробити роботу самим, особливо тоді, коли вони хочуть зробити її правильно (тобто так, як уважають за потрібне). Батьки втомлюються від умовлянь, вимог і погроз. І, замість того щоб учити дітей відповідальності, вони миряться навіть з половинчастими зусиллями, задовольняючись тим, що їхні малюки принаймні хоч щось роблять. Ось і виходить, що навіть якщо в дітей украй мало домашніх обов'язків, вони можуть скаржитися, що знаходяться мало не в рабстві в порівнянні з безтурботним життям своїх друзів.

Виховання дітей, що мають одні лише права

Коли ми робимо всю роботу й вирішуємо проблеми замість наших дітей, наші дії свідчать про те, що вони не здатні робити це самостійно. Так, коли їхня кімната стає не просто брудною, а захаращеною, ми закочуємо рукава й наводимо порядок, побічно підтверджуючи це посилання: «Вони не можуть зробити це самі». Коли ми перемо, виконуємо всю роботу й готуємо їжу, то продовжуємо мовчки стверджувати, що вони не здатні робити свою частину роботи. Ми ставимось до дітей, як до гостей, які затримались у нашому домі надовго.

Коли вони щось розливають і починають гірко плакати, ми поспішаємо їм на допомогу, даючи зрозуміти, що вони не несуть відповідальності за прибирання безладу, який самі ж улаштували. І коли домашнє завдання здається дітям непосильним, ми пропонуємо свою допомогу замість того, щоб дати їм зрозуміти, що в житті іноді бувають труднощі, з якими треба вчитися справлятись.

Міняємо підхід до виховання

Для того щоби почати боротися зі вседозволеністю, такою очевидною в сучасному суспільстві, треба покладати на маленьких дітей відповідальність за їхні дії, їхню власність, їхній дім. Коли ми покладаємо на дітей відповідальність за їхні вчинки, навіть якщо це призводить до незручної, іноді болючої взаємодії з ними, ми виховуємо відповідальних людей. Багато батьків не з чуток знають, яким складним може стати виконання цього завдання, особливо коли в сім'ї росте вольова дитина з чудовими ораторськими здібностями!

Труднощі, виражені в емоційному протиборстві, можуть виникати вже із самого початку, коли ви вперше попросите свою п'ятирічну доньку привести в порядок її кімнату, і не зникнуть у підлітковому віці. Реакції дитини на ваші невинні прохання, наприклад, повісити свій рушник, можуть набути навіть такої форми, як: «Ти дуже зла! Я ненавиджу тебе!».

Іноді вам буде здаватися, що набагато простіше було б уникнути цих битв, але важливо пам'ятати: якщо ви любите своїх дітей, необхідно продовжувати докладати зусиль й виховувати їх відповідальними людьми, затребуваними в сучасному світі.

Отже, як виховати дітей відповідальними людьми, а не тими, яким усі щось винні? Це вимагає від нас, батьків, цілеспрямованих зусиль. Зміни можуть здаватись важкими, але ми на них здатні. Ось п'ятдесят простих завдань, які можна використовувати для виховання в дітей почуття відповідальності в будь-якому віці.

Домашня робота/завдання, які посильні дітям ясельного віку

• 1. Вимикати світло, коли дитина виходить з кімнати (для цього може знадобитися стільчик, поставлений у потрібне місце).
• 2. Вішати рушник після прийняття ванни. (Для цього простіше використовувати гачок, а не поперечину.)
• 3. Прибирати іграшки після гри. (Приготуйте побільше шухляд для зберігання іграшок і легкий доступ до них.)
• 4. Дякувати вихователям, лікарям, няням, офіціантам і навіть листоноші щоразу, коли дитина зустрічається з ними.
• 5. Відносити тарілки в мийку після їжі. (Підіть далі й попросіть дитину складати її посуд у посудомийну машину, якщо така є.)
• 6. Коли дитина щось розливає, дайте їй рушник або ганчірку й допоможіть витерти калюжу.

Домашня робота/завдання, які посильні дітям дошкільного віку

• 1. Накривати на стіл.
• 2. Споліскувати раковину після чистки зубів.
• 3. Вимикати всюди світло, коли сім'я виходить з дому.
• 4. Годувати домашніх улюбленців.
• 5. Прибирати у своїй кімнаті.
• 6. Витирати пил у своїй кімнаті.
• 7. Відчиняти та притримувати двері для інших людей.

Домашня робота/завдання, які посильні дітям віком 6–11-ти років

• 1. Мити вікна й дзеркала (задля безпеки краще це робити простою водою.)
• 2. Відносити й сортувати одяг для прання. Складати одяг після прання.
• 3. Чемно відповідати на телефонні дзвінки та приймати повідомлення.
• 4. Завантажувати посудомийну машину.
• 5. Вигулювати собаку та/або чистити лоток тварини.
• 6. Пилососити кімнату.
• 7. Прибирати у своїй шафі.
• 8. Допомагати приготувати вечерю (старші діти можуть навчитись готувати самостійно).
• 9. Упаковувати їжу у школу й готувати собі сніданок.
• 10. Супроводжувати батьків у кабіну для голосування, щоби спостерігати за процесом.
• 11. Допомагати батькам купувати/створювати подарунки для вчителів, няні тощо.
• 12. Робити щось приємне для тих людей, хто страждає від хвороби або переживає втрату.
• 13. Чистити заднє сидіння автомобіля.
• 14. Брати відповідальність за домашнє завдання.
• 15. Телефонувати бабусі, дідусеві, друзям тощо.
• 16. Робити замовлення в ресторані.
• 17. Отримати власний членський квиток у бібліотеку й нести відповідальність за своєчасне повернення книг.
• 18. За необхідності при купівлі необхідного звертатись по допомогу до працівника магазину.

Домашня робота/завдання, які посильні дітям віком 12-ти років і старше

• 1. Періодично записувати показники лічильників.
• 2. Придумати подарунок для тренера, учителя тощо.
• 3. Фарбувати стіни у спальні й переставляти меблі.
• 4. Доглядати за власним городом. (Навіть якщо це тільки горщик або коробка на підвіконні!)
• 5. Придумувати запрошення та планувати прийом гостей.
• 6. Планувати й готувати вечерю один раз на місяць (або один раз на тиждень).
• 7. Вибрати благодійну організацію й жертвувати їй частину своїх грошей.
• 8. Мити підлогу.
• 9. Складати й подавати скаргу, якщо є претензії до якості придбаного товару або послуги.
• 10. Зняти відео «Один день із життя родини». (Чудовий подарунок на свято!)
• 11. Пришивати ґудзики.
• 12. Написати лист родичам або виборному депутату.
• 13. Приймати рішення про розмір чайових у ресторані.
• 14. Складати бюджет святкових покупок.
• 15. Мити машину й заправляти бак бензином.
• 16. Замовляти доставку їжі додому й оплачувати її (давати чайові кур'єру).
• 17. Допомагати в якості волонтера у благодійних організаціях.
• 18. Чистити туалет щотижня.
• 19. Замінювати перегорілі лампочки.

Навіть якщо якісь пункти запропонованих списків будуть важкими для виконання, постарайтеся, щоб ваші діти все одно навчились їх виконувати. Вірте в них, діти здатні здивувати вас і навіть самих себе.

Опіки у дітей дошкільного віку

Діти дошкільного віку надзвичайно активні та неймовірно цікаві до всього, що їх оточує. Іноді ця цікавість може призвести до травм, з яких особливо тяжкими є опіки. Медична сестра дошкільного закладу має знати, як надати першу долікарську допомогу в разі опіку та що порадити батькам і педагогам для запобігання цього виду дитячого травматизму. 

В Україні опікова патологія є однією з найтяжчих. До того ж, зважаючи на збільшення кількості випадків, цей вид дитячого травматизму є ще й соціально важливою проблемою. Закономірності ушкодження тканин і перебігу опікового захворювання у дітей і дорослих однакові, але у зв’язку з анатомічними і функціональними особливостями дитячого організму в дошкільників ураження проявляються інтенсивніше і протікають значно тяжче, ніж у дорослих. 

Шкіра дитини тонша і ніжніша, має несформований кератиновий шар і розвиненішу мережу кровоносних і лімфатичних судин, що зумовлює вищу теплопровідність. До того ж співвідношення поверхні і маси тіла в дітей, особливо раннього віку, більше ніж у дорослих у два-три рази, тому водний обмін і метаболізм у дітей інтенсивніші. Через ці особливості організму та безпорадність дитини під час отримання травми, вона отримує ураження значно тяжчі і більшої площі, ніж дорослий.

Види опіків за чинниками ураження 

Первинні ураження шкірних покривів незалежно від термічного агента, що їх спричинив, є опіковою травмою. Відповідно до чинника ураження опіки поділяють на чотири види: термічні електричні променеві. Майже всі побутові нещасні випадки, за яких стався опік, пов’язані з недотриманням правил безпеки життєдіяльності. Розглянемо види опіків детальніше із наведенням найпоширеніших обставин їх отримання. 

Термічні опіки Серед тяжких форм опіків широко розповсюджені термічні. Більше 90% з них спричинені такими термічними агентами, як: гаряча рідина пара полум’я гарячі предмети. Найбільші ураження трапляються через обшпарювання окропом, найглибші — гарячою або киплячою олією, рідинами, що горять, смолою. Опіки гарячою водою, тобто обварювання, становлять до 80% усіх видів опіків у дітей дошкільного віку. Особливо часто діти випадково обшпарюються гарячими напоями або гарячою водопровідною водою. Для отримання тяжкого опіку внаслідок обшпарювання водою за температури +70 °С інколи достатньо секунди. Уявлення про те, що до опіку може призвести лише дуже гаряча рідина, температура якої близька до закипання, є хибним. Так, вода, температура якої становить +50 °С, може спричинити опік за 5-10 хв. Є летальні випадки отримання опіків через обварювання водою з водопровідного крану. Трапляються випадки купання немовляти в гарячій ванні без попередньої перевірки температури води, прикладання гарячої, а не теплої грілки до тіла немовляти, годування з пляшки гарячими рідинами тощо. Іноді опікові травми пов’язані з перекладанням догляду за маленькою дитиною на старших дітей або літніх людей без урахування особливостей їх психології та віку. Діти молодшого дошкільного віку найчастіше отримують опіки внаслідок: перевертання на себе окропу, гарячого молока, супу тощо сідання в ємкість із гарячою водою доторку до розжарених предметів — теплового радіатора, праски, електричної і газової плити, духової шафи, лампочки, металу тощо. У дітей старшого дошкільного віку і школярів частіше фіксують опіки, спричинені відкритим полум’ям. Це трапляється під час ігор, у разі неправильного поводження з вогнем, феєрверками і петардами. Дуже тяжкі травми отримують внаслідок займання одягу, зокрема маскарадних костюмів на святах. Тяжкі опіки, аж до обвуглювання, можуть отримати діти під час пожежі. У побуті досить часто діти отримують опіки в першій половині дня — під час приготування батьками їжі, перебування дитини на кухні без нагляду дорослого. 

Електричні опіки Електричні опіки, зокрема опіки від ураження високовольтним струмом, належать до травматизму техногенного характеру. Ступінь їх поширення зростає разом зі збільшенням кількості побутових електроприладів. Нині частка електричних опіків серед тяжких уражень, що потребують госпіталізації, становить до 8%. Електричні опіки виникають унаслідок проходження електричного струму через тканини і перетворення електричної енергії в теплову. Окрім опіків, електричний струм призводить і до системного ураження — електротравми. Головна причина електротравм у побуті — порушення правил безпеки під час користування електроприладами. Електричні опіки завжди глибокі, тяжкість ураження залежить від: напруги і сили струму площі контакту з тілом стану здоров’я потерпілого. Вологість шкірних покривів і висока загальна гідрофільність дитячого організму сприяють отриманню більш тяжкого ураження. Що вище напруга струму — вольти, то більші опіки; що більша сила — ампери, то небезпечніше для життя ураження. Найнебезпечніші для життя ураження спричиняє проходження електричного струму через грудну клітку і голову. У дітей високовольтні електротравми фіксують під час ігор в електротранспорті, електричній щитовій тощо. Променеві опіки Променеві опіки в побуті спостерігають досить рідко. Найпоширенішою і найлегшою формою променевого опіку в дітей є сонячний опік. Механізм захисту дитячої шкіри від дії сонячного ультрафіолету формується в організмі до трирічного віку. Шкіра дітей від народження до трьох-п’яти років дуже чутлива до дії сонячних променів, і досить декількох хвилин перебування на відкритому сонці з 11:00 до 17:00, щоб дитина отримала опіки шкіри. Опікова рана з’являється через 2-3 год. після отримання променевого сонячного опіку, проявами якого є гіперестезія і хворобливість шкіри, еритема і/або пухирі. При цьому можливі симптоми теплового удару.

Джерело: http://www.pedrada.com.ua/article/36-opiki-uditejj-doshkilnogo-viku?IdSL=1191148766&IdBatch=2958424&utm_medium=letter&utm_source=lettertnews&utm_campaign=letterRNVP762257

ЯК СКАЗАТИ "НЕ МОЖНА", ЩОБ ДИТИНА ВАС ПОЧУЛА

1. Пам’ятайте, забороняти можна тільки дії дитини, а не почуття, не емоції.
   
   Не можна злитися, не можна плакати або боятися – все це нездійсненні заборони. Дитина, як і будь-який дорослий, має право на почуття. Інша справа як ці почуття проявляти. Краще покажіть, яким прийнятним способом можна висловити свій гнів, роздратування, що зробити зі страхом і т.п.
2. Уникайте заборон. Величезна кількість «не можна» є шкідливою для повноцінного розвитку дитини. Якщо дуже часто вживати слово «не можна» або «ні», вони швидко втрачають своє значення, як і іграшка, що вже набридла. Якщо дитина маленька, – просто відволікайте її від забороненої діяльності. Поки це зробити дуже легко. Покажіть щось цікаве, запропонуйте щось улюблене і т.д. Намагайтеся запобігти ситуацій, в яких вам доведеться говорити дитині «ні». Для цього приберіть всі колючі, ріжучі предмети, закрийте на ключ сейф з документами, поставте вище скляну вазу, поставте заглушки на розетки … Щоб навіть спокуси не виникало все це чіпати. Навпаки, створюйте умови, щоб дитина могла задовольняти свій пізнавальний інтерес. Для цього залиште прочиненими дверцята тієї тумбочки, в яку можна залізти, заховайте, але так, щоб дитя могло легко знайти, непрацюючий пульт від телевізора, або телефон. Залиште в полі зору дитини тільки те, що МОЖНА.
   Якщо уникнути заборони не вдалося:
3. Замініть слова «ні» і «не можна» іншими фразами. Широко відомий той факт, що частка «не» в мові не сприймається. Тобто «не малюй на шпалерах» чується дитиною, як «малюй на шпалерах». Крім того, як згадувалось вище, це загрожує знеціненням цих слів. Якщо ви хочете, щоб чудо-чадо чуло ваше «ні», вживайте його якомога рідше. Скажіть: «стоп», «зупинися», «краще зроби так», «добре було б зробити …», «будь обережний – це небезпечно», «виховані люди роблять …», «по калюжах ходимо тільки в гумових чоботях» …
4. Пояснюйте причину. Якби вам сказали «не можна їсти цей торт», яка була б ваша перша реакція? Ви запитали б «А чому?». Сказавши дитині «Не лізь», ми просто обмежуємо її свободу, не залишаючи їй вибору. Але якщо пояснити: «Це занадто висока гірка, краще підемо на іншу – вона безпечніша», дитина має вибір, і повірте, після ваших пояснень вона прийме правильне рішення. Але стежте за тим, щоб ваше пояснення було зрозумілим дитині. Говоріть просто, на його мові. Якщо дитя ще не може зрозуміти, просто відволічіть або віднесіть його.
5. Слідкуйте за тим, щоб інтонація була нейтральною. Якщо ви проявите емоції, дитина сприйме їх в свою сторону. Мама злиться або дратується – значить я поганий, вона мене більше не любить; веселиться – значить це просто гра. Чим спокійніше і впевненіше ви скажете слова заборони, тим спокійніше сприйме їх ваша дитина.
6. Пропонуйте альтернативу. На кожне не можна, після пояснення причин, має бути своє можна. Обов’язково заборонивши щось дитині, запропонуйте їй іншу, альтернативну дію. Не можна малювати по шпалерах, але якщо заклеїти стіну папером – то можна, або на мольберті можна, не можна штовхати кішку, а ось м’ячик можна і т.п. Заборона обмежує свободу, і природно, почувши таке обмеження, хочеться зробити навпаки. Заборонений плід солодкий … Але якщо відразу після заборони піде альтернатива – дитина сприймає це як можливість вибору.
7. Будьте послідовні. Якщо вже сказали «ні», значить НІ. І інші члени родини теж повинні знати про це “ні”. Якщо мама заборонила, а тато дозволяє – це провокує дитину на маніпуляції, крім того породжує тривогу і дискомфорт, для дитини світ стає неструктурованим, а значить – небезпечним. АЛЕ! Якщо ваша дитина вступила з вами в діалог і, якщо їй вдалося переконати вас, не бійтеся дозволити, адже таким чином ви показуєте, що ви їй довіряєте, а також, що будь-які перешкоди можна подолати, вирішити спокійно. Надалі дитина буде більш впевнена в собі, у своїх силах, буде сміливо вступати в дискусії. Будьте уважні: тільки якщо дитина самостійно змогла з вами саме домовитися, а не продавила вас хниканням або ще чимось.
8. Дуже важливою є система батьківських ТАБУ. Табу – це і є заборона, але його ніколи і ні за яких обставин, навіть при спробі домовитися, не можна порушувати. Наприклад «Не можна бити маму» або «Не можна відкривати вікно» і т.п. У кожної родини своя система табу, адже те, що нормально сприймається в одній, може бути зовсім неприйнятно в іншій. Пам’ятайте, таких табу повинно бути 2-3, не більше. Якщо буде більше трьох, їх значущість зійде нанівець.

І на останок: ЗАБОРОНЯТИ МОЖНА ТІЛЬКИ ДІЇ ДИТИНИ, А НЕ ПОЧУТТЯ, НЕ ЕМОЦІЇ.

20 ВИСЛОВЛЮВАНЬ В.О. СУХОМЛИНСЬКОГО ПРО ВИХОВАННЯ

Пропоную вашій увазі добірку влучних висловлювань видатного українського педагога Василя Олександровича Сухомлинського. Його мудрі слова заставляють замислитися і направляють на вірний шлях у вихованні дітей.

• Роки дитинства — це насамперед виховання серця.
• Виховуючи свою дитину, ти виховуєш себе.
• Знання без виховання – меч в руках божевільного.
• До хорошого уроку учитель готується все життя.
• Залізо іржавіє, не знаходячи собі застосування, стояча вода цвіте, а на холоді вкривається кригою, розум же людини, не знаходячи собі застосування, хиріє.
• Вільний час учителя — це корінь, який живить джерела педагогічної творчості.
• Хто намагається розібратися в хорошому й поганому на своїх уроках, у своїх стосунках з вихованцями, той вже досягнув половини успіху.
• Хоча б над тобою було сто вчителів – вони будуть безсилі, якщо ти не зможеш сам змусити себе до праці і сам вимагати її від себе.
• Праця – це одне з найчистіших і найшляхетніших джерел емоційного стану, радості діяння, творення. Думка, що народжена, збуджена, витончена в праці, стає радісною, оптимістичною.
• Головний зміст і мета сімейного життя — виховання дітей. Головна школа виховання дітей — це взаємини чоловіка і дружини, батька і матері.
• Для того щоб виховати справжніх чоловіків, потрібно виховувати справжніх жінок.
• Дати дітям радість праці, радість успіху у навчанні, збудити в їхніх серцях почуття гордості, власної гідності — це перша заповідь виховання.
• У наших школах не повинно бути нещасливих дітей, душу яких гнітить думка, що вони ні на що не здібні. Успіх у навчанні — єдине джерело внутрішніх сил дитини, які породжують енергію для переборення труднощів, бажання вчитися.
• Щоб дитина була палко зацікавлена навчанням, їй необхідне багате, різноманітне, приваблююче, інтелектуальне життя.
• Школа- не комора знань, а світоч розуму. Усі діти не можуть мати однакові здібності. І найважливіше завдання школи — виховання здібностей.
• Головною потребою кожного школяра мають стати праця, самостійна думка, відкриття істини.
• Якщо люди говорять погане про твоїх дітей — вони говорять погане про тебе.
• Поважайте дитяче бажання бути хорошим, бережіть його як найтонший рух людської душі, не зловживайте своєю владою, не перетворюйте мудрості батьківської влади в деспотичне самодурство.
• Дитина — дзеркало родини; як у краплі води відбивається сонце, так у дітях відбивається моральна чистота матері і батька.
• Людина народжується на світ не для того, щоб зникнути безвісною пилинкою. Людина народжується, щоб лишити по собі слід вічний.
• Любов — це насамперед відповідальність, а потім уже насолода, радість.
• Совість — це емоційний страж переконань.

ЯКІ СЕКРЕТИ ПРАВИЛЬНОГО ВИКОРИСТАННЯ "ЗОНИ НАЙБЛИЖЧОГО РОЗВИТКУ ДИТИНИ"?

Поняття «Зона найближчого розвитку» було введено Львом Сергійовичем Виготським, і вважається одним з його найвидатніших відкриттів, які використовуються в сучасній науці для індивідуалізації та гуманізації навчання. Педагог покликаний стояти обличчям до дитини і, ґрунтуючись на її актуальних уміннях, розвивати і навчати дитину.

У зоні найближчого розвитку вирішуються завдання, які дитина самостійно виконує не впевнено і їй потрібна допомога. Ті завдання, які діти роблять сьогодні з нашою допомогою – завтра будуть робити самі, це вже стане актуальним розвитком. Іншими словами, коли вміння переходить в зону актуального розвитку, воно відкриває для малюка нові можливості, оскільки освоєння дії є опорою для подальшого розвитку. І навпаки, кожна дія, для якої дитині доводиться напружуватися розумово чи фізично, підстьобує її розвиток.

Давайте розглянемо приклади з життя.

Мама привела трирічну Марину в дитячий клуб. Біля клубної сцени стояло кілька високих стільців – таких, які зазвичай бувають в барах. На один з них намагався залізти хлопчик. Його мама стояла поруч і страхувала, щоб не впав, підказуючи, куди потрібно ставити ніжку. Марина взяла маму за руку, повела її до стільця, підняла руки. Мама слухняно підняла дівчинку і посадила на стілець.

Тато привіз з відрядження супер-модну дитячу електронну гру. На коробочці було написано «з 3 років». Але тато точно знав, що син його, Гоша, талановитий. Так що там говорити! Геніальний! Тому в неповних два роки запросто може грати з цим по-дитячому примітивним комп’ютером. Але тато був розчарований. Найбільше Гоші сподобалася … коробка з-під супер-гри. З нею і з улюбленими кубиками син грав захоплено, створюючи гараж для старої машинки. А ось пояснень тата про цікаву іграшку навіть слухати не захотів.

У цих прикладах видно, як батьки «використовують» зону найближчого розвитку для виховання і навчання дитини. Мама хлопчика з першої картинки діяла в зоні найближчого розвитку: допомагала йому зробити це самому. Мама Марина не спробувала допомогти дівчинці залізти на стілець. Вона зробила це ЗА НЕЇ, а не РАЗОМ З НЕЮ. Тому не можна сказати, що у Марини в зоні найближчого розвитку – здатність самостійно піднятися на стілець. Тато Гоші, власне, як і багато батьків, дещо ідеалізував здібності сина. У зоні актуального розвитку Гоші – виявилася гра з кубиками, сюжетні споруди (йому для цього не потрібна допомога тата). А те, що він не виявив ніякого інтересу до електронної гри і не скористався допомогою тата, говорить лише про те, що ця гра не лежить в зоні його найближчого розвитку.

Як же правильно «надавати дозовану допомогу»?

1. Перша “доза” – підказати, як зробити.

2. Друга – показати наочний приклад на такий же картинці (тренажері), як зробити, або ж показати проміжний варіант виконання.

3. Третя – показати на зображенні дитини, або на самій дитині; наприклад, у випадку з малюванням – водити рукою дитини, тобто показати спосіб дії.

Отже, зона найближчого розвитку – це те, що сьогодні дитина не вміє робити, але охоче робить з нашою допомогою. А завтра не захоче, щоб їй допомагали: те, що сьогодні актуально для розвитку дитини – вже не вимагає нашої допомоги.

До уваги педагогів та батьків!

Чи несуть батьки відповідальність за ненадання інформації про здоров'я дитини?

Під час прийняття дітей до дошкільного закладу батьки або особи, які їх замінюють, мають надати певні документи, зокрема медичну довідку про стан здоров’я дитини з висновком лікаря про те, що дитина може відвідувати дошкільний заклад.
           У статті 150 Сімейного кодексу України зазначено, що батьки зобов’язані піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов’язку батьківського піклування щодо неї. Згідно зі статтею 8 Закону України «Про дошкільну освіту» батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність перед суспільством і державою за розвиток, виховання і навчання дітей, а також збереження їхнього життя, здоров’я, людської гідності.
            Відповідно до законодавства України за невиконання або неналежне виконання обов’язків щодо дітей батьки можуть бути притягнуті до різних видів юридичної відповідальності: адміністративної, сімейно-правової, кримінальної.
Тож надання неповної, недостовірної інформації про стан здоров’я дитини її законними представниками може бути розцінено як невиконання ними своїх батьківських обов’язків.
            Детальніше — у газеті «Дошкілля. UA» № 16 (16) 2015